Любовь как ртуть: можно удержать ее в открытой ладони, но не в сжатой руке. Дороти Паркер

Розлючені були і я і ти,

Налякана вона рахує дні,

Які живуть на стіні...

Але люби...

Ніжно, не ніжно...

Перетерпи...

Який вже раз кажу: "Я не хотів!"

Роздітая, дивитися не зміг,

Де був вогонь, білий сніг...

Але люби...

Ніжно, не ніжно...

Перетерпи...

Не Дощ

Без зайвих слів, образ і звинувачень,

І, в той, момент коли пульсує ненависть і кров,

Протягнемо назустріч руки

Не дощ і не сніг, не дощ і не сніг,

Ніколи я б піти не зміг,

Не дощ і не сніг

Від злих очей, проклять і наговорів,

І в той момент, коли сім'я порветься як струна,

Відкрий мені, назустріч двері

Не дощ і не сніг, не дощ і не сніг,

Ніколи я б піти не зміг,

Не дощ і не сніг,

Не дощ і не сніг, не дощ і не сніг,

Ніколи я б піти не зміг,

Не дощ і не сніг.

Лишь тебе указала в тени обожаемый лик.

Было все в нашем сне на любовь не похоже:

Ни причин, ни улик.

Только мы — ты и я — принесли ему жалобный стих.

Обожания нить нас сильнее связала,

Чем влюбленность — других.

Кто молиться не мог, но любил. Осуждать не спеши!

Ты мне памятен будешь, как самая нежная нота

В пробужденьи души.

(В нашем доме, весною...) Забывшей меня не зови!

Все минуты свои я тобою наполнила, кроме

Самой грустной — любви.